бачити дитину видатним артистом, спортсменом тощо, щоб дитина до-
сягла тих цілей, які, можливо, не вдалося реалізувати їм. Якщо при
цьому вимоги і плани батьків не збігаються з інтересами і схильнос-
тями дитини, її можливостями, це найчастіше призводить до того, що
дитина не може реалізуватись, втрачає самоповагу, що спричинюєть-
ся до негативної Я-концепції.
Розрізняють такі причини неадекватного ставлення до дитини:
· психолого-педагогічна некомпетентність батьків, некритично
засвоєні ригідні стереотипи виховання дитини, що призводить
до стихійності виховання, неузгодженості установок і дій бать-
ків тощо;
· особистісні особливості батьків;
· особливості взаємин подружжя чи інших членів сім’ї, що про-
ектуються на дитину.
Якщо перша причина не потребує коментарів, то щодо другої слід
зазначити, що ще в 1922 р. А. Адлер описав тип тривожної матері, що
надміру опікується дитиною, тим самим паралізуючи її власну ак-
тивність і самостійність [18].
Дослідник О. Захаров [4], характеризуючи особистісні особливості
батьків дітей, що страждають на невроз, зазначає, що матері вирізня-
ються тривожністю і невпевненістю у собі в поєднанні з надмірною
пунктуальністю, нетерпимістю, конфліктністю, недостатньою емоційною
чуйністю, а батьки — пасивністю, м’якістю, певною мінорністю загаль-
ного фону настрою.
Негативно впливають на процес виховання дитини не тільки такі
індивідуальні особливості батьків, як тривожність і афективність, а й
домінантність, владність, бажання підкорити дітей і домогтися від них
беззастережної слухняності (особливо це стосується ставлення ма-
тері до сина); марнославство батьків, що призводить до підвищено-
го рівня домагань щодо можливостей дитини.
У батьків із глибокими особистісними проблемами часто спрацьо-
вує захисний механізм “проекції”, коли вони неусвідомлено перено-
сять власні небажані якості і проблеми на дитину. Такі батьки, не по-
мічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на
дитину, їх прояв у дитині, прагнуть наполегливо викорінити ці риси у
дитини. При цьому ставлення до дитини формується за типом “емо-
ційне відторгнення” через невідповідність ідеальному образу батьків
або за типом “гіперпротекція”, маскуючи приховане відторгнення (такі
батьки про свою дитину кажуть: “я її люблю, але вона погана, ледача,
нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання”).
43