цес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків
позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжую-
чи в неї підвищену тривожність.
Стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому
репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків
[15]. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківсь-
кого ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалі-
зується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження)
навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування
у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня до-
магань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона
засвоює способи самоконтролю.
Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як пози-
тивними, коли дитину переконують у тому, що вона є доброю, розум-
ною тощо, так і негативними, коли дитину переконують у тому, що вона
погана, зла, дурна тощо.
У цьому зв’язку Р. Ленг [11] уводить поняття “містифікація” —
навіювання дітям, ким вони є. Формами містифікації є приписування
(навіювання дитині, що вона слабка, не здатна бути самостійною, по-
гана) та інвалідація (знецінювання думки дитини, її планів та інте-
ресів). У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків, або
найчастіше агресивно виступає проти нього.
Батьки можуть впливати на формування Я-образу дитини також
шляхом стимулювання такої поведінки дитини, що може підвищити чи
знизити її самооцінку, змінити в неї власний образ. Це спостерігаєть-
ся, наприклад, у результаті орієнтації дитини на реалізацію певних
цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.
Якщо цілі і плани відповідають реальним психофізіологічним і пси-
хологічним можливостям дитини, її схильностям та інтересам, то ство-
рена ситуація успіху сприяє формуванню в дитини позитивного Я-об-
разу, підвищенню самоповаги. У противному разі дитина втрачає само-
повагу, стає невпевненою, тривожною тощо.
Дослідники О. Бодальов і В. Столін [15] наводять приклади з
практики роботи із сім’єю, що наочно демонструють, як батьки фор-
мують рівень очікувань і рівень домагань, “ідеальне Я” і мотивацію
досягнення. Спостерігаючи за іграми на виграш батьків з дітьми, вони
вирізняли батьків, які завжди перемагають, показуючи дітям, як вони
мало можуть і до чого їм потрібно прагнути. Отже, батьки орієнту-
ють дітей бути завжди першими. Часто за цим стоїть бажання батьків
42