Водночас слід визначити, що фашизм серед різновидів тота-
літаризму був не найсильнішою формою суспільно-політичної
організації.
Зосередження на суто національному та етнокультурному
аспектах, етатизації (одержавленні) суспільного життя не дало
змоги остаточно атомізувати громадське суспільство, внаслідок
чого після військового або політичного краху фашизму перехід
до демократизації суспільного життя відбувався швидше, ніж в
країнах, що пережили єврейсько-більшовицькі політичні експе-
рименти.
У сучасних умовах фашизм здебільшого має форму неофа-
шизму. В основі неофашизму — ідеї “патріотизму”, “народного
ґрунту” — лежить “природна держава” з “нещадним урядом”.
Виокремлюють такі сучасні ідейні різновиди фашизму:
· неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та
ідеї надлюдини);
· націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного
гегемонізму, але з певною “толерантністю” до ряду бур-
жуазних цінностей);
· неофашизм (відсутнє етнічне месіанство, але культивуєть-
ся крайня нетерпимість до інакодумців).
Неофашистські організації, що об’єднані у Всесвітній союз
нацистів (резиденція — у США), діють у 80 країнах світу (най-
більше їх в Європі, Америці та країнах Азії).
Єврейський релігійно-націоналістичний рух
СІОНІЗМ
Сіонізм отримав своє найменування від гори
Сіон поблизу Єрусалима.
Автором терміну вважається письменник Натан Біренбойм, а
політична програма була сформульована австрійським худож-
ником Теодором Герцлем (“Єврейська держава”, 1896), який
сформулював основоположні тези доктрини сіонізму про:
· існування “єдиного єврейського народу”;
· “виключну” роль євреїв у світовій історії;
· необхідність концентрації євреїв на одній території;
· “одвічність антисемітизму” і т. ін.
Всесвітня сіоністська організація була створена 1897 р. в
Базелі (Швейцарія), а до складу її на сьогодні входять сіоніст-
ські політичні партії з більш як 50-ти країн світу, а також між-
88