лізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному
та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в ме-
жах традиційної парадигми консерватизму.
У питаннях державного будівництва консерватори вважають,
що без міцної держави суспільство може опинитись у полоні
анархії, а якщо треба зробити вибір між індивідом і суспіль-
ством, більшість консерваторів на перше місце висувають сус-
пільство (як, до речі, і комуністи).
Традиціоналістський консерватизм представлений патерна-
лістським крилом в англійському торизмі та французькому
голлізмі, німецькими правими консерваторами й частиною со-
ціал-консерваторів Німеччини.
Для прихильників цієї течії характерні більші порівняно з
новими правими акценти на традиціях і релігії. Але якщо в
Європі вони роблять ставку на християнство, то нові праві у
США — на модерністські “електронні” церкви. Європейські но-
ві праві взагалі відмовляються від іудейських і християнських
традицій і виступають за відродження язичництва. А неокон-
серватори є прихильниками ліберальних церков.
Отже, сучасний консерватизм — надзвичайно суперечливе
явище. З одного боку, він виступає за відновлення вільної
конкуренції та відповідних соціально-економічних відносин, з
другого — підтримує традиційні цінності з акцентом на сім’ю,
громаду, церкву, які руйнуються внаслідок функціонування
вільноринкової економіки. Водночас консерватизм є прибічни-
ком сильної влади й держави, прав і свобод людини [106]. Але
в будь-якому разі сучасний консерватизм, з його поміркова-
ністю, зваженістю та здоровим глуздом, є доволі привабливим,
особливо для країн, що переходять від тоталітаризму до демо-
кратії.
2.5. Соціалізм
Як революційний виклик індивідуалізмові, приватній влас-
ності, жорстокій державі та лицемірній релігії виникла кон-
цепція утопічного соціалізму, основоположниками якої були
Томас Мор (1478–1535) і Томмазо Кампанелла (1568–1639)
[10; 218].
77