насамперед в Італії (Г. Д’Аннунціо), Німеччині (Е. Юнгера,
Ст. Георга). Значного поширення набули праці Е. Еволи, який
синтезував різні неоконсервативні ідеї та концепції, висунувши
свою “доктрину пробудження”. Головним її положенням був
імператив Консервативної революції, побудова Анти-Європи.
Е. Евола твердив про необхідність відновлення нордичної імпе-
рії з абсолютною владою верховного суверена, відродження ста-
нової ієрархії, твердих порядків.
Кінець ХХ ст. приніс оновлення неоконсерватизму, що пев-
ною мірою відмовився від імперських амбіцій, узяв на озброєн-
ня окремі ліберальні ідеї та цінності. Характерними його риса-
ми лишаються вірність старим традиціям й нормам, зведення
змісту влади до керівних і розподільно-розпорядчих функцій,
збереження суспільно-політичної нерівності, скептицизм щодо
суспільного прогресу, справедливості, культ сильної держави та
авторитарних лідерів, збереження традиційних інститутів влади
та архаїчних політичних цінностей. Водночас розпад світової
соціалістичної системи став стимулом для поширення лібера-
лізму в колишніх країнах соціалізму.
Консерватизм як світоглядна система, тип свідомості й по-
літико-ідеологічних настанов не завжди асоціюється з конкрет-
ними політичними партіями. Як вважали батьки—засновники
консерватизму, політичні принципи, теоретичні схеми тощо слід
пристосовувати до усталених національних традицій, звичок,
існуючих суспільно-політичних інститутів.
Якщо лібералізм і соціалізм виникли як течії відповідно
буржуазного та робітничого класів, консерватизм є багатошаро-
вим явищем, що віддзеркалювало захисну реакцію різних соці-
альних верств населення, які не бажали надто різких змін свого
соціального статусу, відчували страх перед невідомим і неви-
значеним майбутнім. Крім того, консерватизм полягає ще й у
врахуванні глибинних психологічних чинників, цінностей і
норм, що існують у масовій свідомості.
Проте істинний консерватизм, що захищає існуючий статус-
кво, обов’язково враховує реалії та пристосовується до них. Так,
у період становлення вільного підприємництва він інтегрував
ідеї вільної конкуренції, ринку, а після великої економічної
кризи на початку ХХ ст. — ідеї державного регулювання еконо-
75