На відміну від лібералізму та соціалізму, які були провід-
ними політичними доктринами відповідно буржуазії та робіт-
ничого класу, консерватизм характеризується дещо іншою соці-
ально-психологічною та соціальною базою.
Тут йдеться не тільки і не стільки про класи та інші соці-
альні чи етнічні групи, які мають панівне, привілейоване стано-
вище в суспільстві. Часто-густо консерватизм є своєрідною за-
хисною реакцією середніх, а то й знедолених верств населення
(підприємців, фермерів, ремісників, селян), які відчувають страх
перед невідомим майбутнім і можливістю втратити навіть те,
що вони досі мають.
На ці складні процеси впливають традиційні соціальні та
психічні норми регулювання поведінки, а також традиції, звичаї,
цінності, що вкорінилися в суспільній свідомості широких на-
родних мас.
Таким чином, можна стверджувати, що консерватизм було б
правильно розглядати як:
1) психологічну настанову або інерційний стиль мислення;
2) особливу ідеологічну позицію, що ґрунтується на певній
“охоронній” філософії;
3) певну модель існування і політичної поведінки.
Отже, можна зробити висновки, що консерватизм зосереджу-
ється на збереженні традиційних правил, норм поведінки, ієрар-
хії влади, соціальних і політичних структур та інститутів
[105]. Однак це абсолютно не означає, що дана політична докт-
рина відкидає можливість і необхідність урахування змін і при-
стосування до них існуючих структур та інститутів.
З часом ця політична доктрина перетворилася по суті з кон-
сервативної на еволюційну, пережила в другій половині ХХ ст.
своєрідний консервативний Ренесанс, про що йтиметься далі.
2.4. Неоконсерватизм
Окремі негативні наслідки науково-технічного прогресу, со-
ціальні революції ХХ ст., криза лібералізму, розширення сфери
масової культури, переоцінка суспільних цінностей спричини-
лися до відродження, особливо після Першої світової війни, кон-
серватизму, який почали називати неоконсерватизмом. З’явля-
ються різні соціально-політичні концепції неоконсерватизму,
74