спроби реалізації ліберальних моделей в посттоталітарних краї-
нах не увінчалися успіхом [164; 191; 208].
Напружена інтелектуальна робота щодо оновлення лібераліз-
му сприяла появі багатьох новітніх його модифікацій. За вер-
сією американського дослідника Д. Белла, серед них виокрем-
люються течії:
· ліберального консерватизму (М. Фрідмен);
· консервативного лібералізму (С. Семуелсон);
· ліберального лібералізму (Дж. Макговерн).
Ліберальний консерватизм передбачає необхідність існуван-
ня вільного ринку і забезпечення прав людей розпоряджатися
своїм життям як заманеться, консервативний лібералізм —
у необхідності існування змішаної економіки, а ліберальний лі-
бералізм декларує необхідність існування великомасштабних
урядових видатків на реалізацію соціальних програм, виступаю-
чи водночас проти елітарної культури.
Німецький політолог Р. Дарендорф переконаний в існуванні
таких напрямків лібералізму:
· економічний лібералізм;
· лібералізм правової держави;
· соціал-лібералізм;
· радикал-лібералізм.
Прихильники економічного лібералізму перебувають у широ-
кому спектрі: від тих, хто вважає, що “ринок завжди має рацію”,
до тих, хто додержує думки, що ринок сам собою не може здолати
інфляцію та безробіття. Прихильники лібералізму правової дер-
жави виступають за збереження результатів реформ, реалізова-
них останніми десятиліттями; соціал-ліберали вбачають свої зав-
дання в реалізації соціальних прав громадян; радикал-ліберали
виходять з того, що ринкові відносини є наслідком плідного анта-
гонізму між потребами та можливостями їх задовольнити.
Підсумовуючи, зазначимо, що нові ліберальні концепції мож-
на поділити на дві доволі строкаті течії: неолібералізму (в
США її ще називають Чиказькою школою) і соціального лібера-
лізму.
Перша течія тяжіє до вільного ринку, мінімального впливу
держави та негативного трактування свободи (по суті це еконо-
мічний консерватизм у поєднанні з основними положеннями
класичного лібералізму). Друга займає середні позиції між со-
68