Макс Вебер (1864–1920) широко розвинув теорію соціаль-
них груп, представницької демократії та політичного пануван-
ня, концепцію бюрократії. Він дав класичне визначення полі-
тики: у широкому розумінні — це відносини, що пов’язані із
самостійним керівництвом різних галузей суспільного життя, у
вузькому — це керівництво державою.
М. Вебер як засновник теорії соціальної дії вивчав питання
взаємодії економіки з політикою, правом і релігією [44]. У своїх
працях він обстоював ідею раціональності європейської культури,
яка в політичній сфері виявляється через становлення інститутів
формального права, парламентаризму тощо. На його думку, став-
лення до влади, різний соціальний статус і престиж, ідеологічні та
релігійні ознаки окремих спільнот не менш важливі, ніж розбіж-
ності, зумовлені різним ставленням до власності.
Основним конфліктом політичного життя сучасної держави
він вважав боротьбу між політичними партіями та бюрократич-
ним апаратом, а в політичній соціології приділяв увагу конф-
лікту інтересів різних угруповань правлячого класу — статус-
них і престижних.
Толкотт Парсонс (1902–1979) розвинув теорію суспільної
організації, поклавши в основу виокремлення необхідних функ-
цій для існування кожної системи, і започаткував структурно-
функціональний підхід до вивчення політичної влади [157; 332;
333].
Оцінюючи загалом історичну роль лібералізму, слід наголо-
сити, що його доктрини відіграли провідну роль у формуванні
основних принципів та інститутів сучасної політичної систе-
ми: парламентаризму, поділу влади, правової держави тощо,
які були прийняті всіма провідними політичними силами й
партіями.
Зауважимо, що починаючи з 60-х років ХХ ст. політики та
політологи дедалі частіше починають говорити про кризу лібе-
ралізму як такого, пов’язуючи це з певним зниженням авто-
ритету ліберальних партій. На наш погляд, це не зовсім відпові-
дає дійсності. На думку К. Форлендера, лібералізм як організо-
вана політична сила нібито й застарів, виконавши своє завдання
на політичному рівні, проте як світоглядна концепція зберігає
значний вплив. Підтвердження тому — зростання інтересу до
лібералізму в колишніх соціалістичних країнах. Щоправда,
67