О. Конт вважав, що панувати в суспільстві має соціократія,
якій належить спиратися на твердження: “Любов як принцип,
порядок як основа і прогрес як мета”. Прогрес і порядок мають
досягатися через реформи, на основі солідарності, консенсусу,
єдності політичної асоціації як цілого (держави) та її частин.
Джон Стюарт Мілль (1806–1873), котрий розпочав як послі-
довник І. Бентама, виступав за представницьку демократію на
основі консенсусу, загального виборчого права (зберігаючи висо-
кий освітній ценз). Його лібералізм мав морально-культурний
характер.
Герберт Спенсер (1820–1903) створив систему еволюційної
філософії, що спирається на три елементи: еволюційну теорію,
органіцизм, учення про соціальні інститути. Розвиваючи думку
О. Конта про суспільство як систему, започаткував теорію рівно-
ваги суспільно-політичних систем і системний аналіз суспіль-
ства. Заперечував революції, критикував парламентаризм, що
означало кризу лібералізму.
Підсумовуючи, наведемо основні риси демократичного лібе-
ралізму, які можна вважати притаманними лібералізму вза-
галі:
1) соціальний оптимізм, впевненість в необхідності поступо-
вих і раціональних змін у суспільному житті;
2) індивідуалізм у поєднанні з високою політичною відпові-
дальністю громадян;
3) широкі права й свободи особи;
4) принцип приватної власності як основа свободи;
5) критичне ставлення до держави, обмеження її функцій та
влади державного апарату;
6) толерантність, плюралізм, релігійна віротерпимість.
2.2. Неолібералізм
Ліберальні доктрини набули у ХХ ст. нового розвитку. Най-
характернішими з них є концепції технократичної та плюра-
лістичної демократії.
Започаткували першу концепцію Т. Веблен, Дж. Бернхем і
А. Берлі. Т. Веблен висунув ідею, що в нових соціально-еконо-
мічних умовах у зв’язку з науково-технічним прогресом влада
має перейти до рук інженерів, оскільки головною суперечністю
64