Політичні доктрини демократичного лібералізму ґрунту-
ються насамперед на ідеях К. Гельвеція і Ж. Ж. Руссо.
Клод Адріан Гельвецій (1715–1771), якого вважають ідеоло-
гом революційної французької буржуазії ХVІІІ ст., виклав свої
політичні погляди у творах “Про людину, її розумові здібності
та її виховання” та “Про розум” (останній був засуджений Сор-
бонною і спалений).
На його думку, “люди не народжуються, а стають тими, хто
вони є”, тобто формуються лише завдяки їхньому оточенню, а
геній переважно має бути зобов’язаний випадкові. Для прикла-
ду він розповідав про Шекспіра, якого було затримано як бра-
коньєра й покарано. Саме тому він і не зміг стати торгівцем вов-
ною (про що мріяв).
У політичному розумінні К. Гельвецій вимагав рівності всіх
перед законами, свободи слова, думки, совісті, а ідеалом держав-
ного устрою вважав федеративну республіку народів, які мають
право опиратися тиранам.
Видатне місце серед французьких енциклопедистів посідає
Жан Жак Руссо (1712–1778), який став відомим передусім зав-
дяки книзі “Про суспільний договір, чи Принципи політичного
права” (1762).
Основною ідеєю “суспільного договору” є ідея народу як су-
верена — носія верховної влади. Але на відміну від концепції
суспільного договору Т. Гоббса теорія Ж. Ж. Руссо є радикаль-
нішою.
Зокрема, він проголошував, що свобода людей є їхнім природ-
ним правом, а тому індивід не має права розпоряджатися собі
подібними. Лише за згодою індивідів утворюється колективне
ціле, яке постає як узагальнена “суспільна особа”. Учасники уго-
ди, за термінологією автора, є “народом”, окремі особи — “грома-
дянами”, які підвладні державним законам.
Оскільки народ є єдиним сувереном, не варто поділяти владу
на виконавчу та законодавчу. Натомість Ж. Ж. Руссо пропо-
нував для врахування та виконання владою волі народу прово-
дити всенародні плебісцити — опитування.
Концепція відомого енциклопедиста передбачала, що в разі
порушення правлячою елітою суспільного договору з народом
останній має право скинути її та побудувати владу на засадах
громадянського республіканського устрою [192]. (До речі, прин-
62