послідовників серед сучасних науковців, котрі розроблюють
проблематику політичної географії.)
Ш. Монтеск’є, вважаючи, що державність є приналежністю,
але не тотожністю громадянського суспільства, розрізняв грома-
дянські та державні (політичні) закони. Перші, на його думку,
регулюють недержавні, неполітичні відносини (скажімо, відно-
сини власності між добровільними об’єднаннями громадян).
Другі регламентують здебільшого політичні права та свободи
громадян.
Говорячи про діалектичну єдність і суперечності законів гро-
мадянського суспільства та держави, Ш. Монтеск’є вважав, що
зникнення однієї зі сторін цієї єдності обов’язково призводить
до суспільних катаклізмів [136].
Дені Дідро (1713–1784) і Поль Гольбах (1723–1789), упоряд-
ники “Енциклопедії наук, мистецтв та ремесел”, виступали за
обмежену монархію, рівність усіх людей перед законом, підтри-
мували ідею Ш. Монтеск’є про народне представництво, захища-
ли природні права людини на свободу, власність і безпеку.
Ідеї суспільного договору знайшли втілення в концепції
“правової держави”, одним з основних творців якої був заснов-
ник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724–
1804).
Діалектично розглядаючи сутність громадянського стану,
І. Кант [95] дійшов висновку, що останнє має бути побудоване на
таких принципах:
· свободі члена суспільства як людини;
· рівності його з іншими як підданого;
· самостійності члена суспільства як громадянина.
І. Кант опрацював етичні принципи політики. Він вважав,
що загальнообов’язкове право має обмежувати свавілля людей, а
благо держави полягає в досконалому праві, якнайбільшій відпо-
відності устрою та режиму влади принципам права. Свобода, на
його думку, полягає у свободі критики, участі у встановленні пра-
вопорядку через ухвалення конституції, яка легітимізує монар-
хію. Водночас він вважав, що народ не має права на повстання, а
має право лише на пасивний опір.
Бенжамен Констан (Анрі Констан де Ребек) (1767–1830),
французький ідеолог лібералізму, виклав свою ліберально-кон-
60