Автор соціально-політичної концепції лібералізму і понят-
тя “громадянське суспільство” Джон Локк (1632–1704) розгля-
дав відповідні проблеми у праці “Два трактати про державне
правління” (1690).
На його думку, лише народ є повним носієм влади, якій він
передає лише ті права, що пов’язані з діяльністю правосуддя,
здійсненням виконавчих функцій управління державою та від-
носин з іншими державами. Звідси й розподіл державної влади
на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і федеральну (зов-
нішні зв’язки) [120].
Політичну владу Дж. Локк тлумачив як право людей ство-
рювати закони для регулювання та збереження власності, а ос-
новною метою об’єднання громадян у суспільство вважав охо-
рону власності цих громадян.
Звідси й думка про те, що держава, політична влада вини-
кають лише на певному етапі розвитку громадянського сус-
пільства, коли в людей постає потреба у створенні держави. До
речі, твердження Дж. Локка, що для жодної людини, яка живе у
громадянському суспільстві, не може бути винятків щодо вико-
нання законів цього суспільства, актуальне й сьогодні.
Джамбаттіста Віко (1668–1744), професор Неаполітанського
університету, розглядав історію як об’єктивний процес розвитку
і результат діяльності самих людей. Користуючись історико-
порівняльним методом, він вважав, що суспільство розвивається
по спіралі (дитинство, юність, зрілість, а потім розпад і повернен-
ня до початку), а кожна нація проходить три цикли, створюючи,
зрештою, республіку-демократію чи представницьку монархію,
де монарх є носієм народного суверенітету, а всі громадяни рівні
перед законом.
Фундаментальну соціологічну теорію суспільства виклав
Шарль Луї де Монтеск’є (1689–1755) у праці “Про дух законів”
(1748). Він розробив принципи розподілу влади й типологію ви-
дів правління (республіканське, монархічне, деспотичне), які на-
далі були покладені в основу політичного устрою буржуазно-
демократичних держав, запропонував концепцію “географічного
напряму”, згідно з якою географічне середовище, насамперед
клімат, є основною причиною різноманіття форм державного
устрою. (До речі, нині ця концепція має чимало прихильників і
59