нального відродження та на доцільності контролю за ними саме
українських комуністів, а не представників єврейсько-більшо-
вицьких кіл (Л. Кагановича та ін.).
Хвилю українізації, що сприяла розвитку політичної думки,
на початку 30-х років було припинено сталінським керівни-
цтвом. Унаслідок “чистки” у партійному та державному апараті
тодішню політичну еліту України поставили на коліна. Це не-
гативно позначилося на стані суспільствознавства.
Наприкінці 50-х років інтелектуальна еліта України скорис-
талася хрущовською політикою десталінізації й порушила пи-
тання про реабілітацію своїх репресованих колег. Цих буди-
телів нової політичної думки стали називати “шістдесятни-
ками”.
Перші прояви дисидентства спостерігалися в Києві й Захід-
ній Україні — було організовано кілька невеличких груп. Одна
з них — “група юристів”. Її члени закликали до реалізації за-
конного права України на вихід із СРСР. Згодом такі групи
було розкрито, а їх членів засуджено до тривалих термінів ув’яз-
нення.
За часів перебування України у складі СРСР говорити про
існування якоїсь окремої української політологічної школи не
доводиться, оскільки політологія як така вважалася в Радян-
ському Союзі “псевдонаукою”, а єдино правильним ученням був
марксизм-ленінізм у формі наукового комунізму та марксист-
ської філософії.
Лише після проголошення незалежності України 1991 р.,
підтвердженої на всеукраїнському референдумі, розпочався су-
часний етап у становленні української політології.
Попри те, що в більшості вузів України на першому етапі на
політологів оперативно перетворилися колишні фахівці з марк-
сизму-ленінізму, все-таки незаангажована політична думка діс-
тала потужний імпульс для свого розвитку. У перші ж роки не-
залежності була заснована Українська асоціація політологів
(1993). Першими серед нових незалежних держав, які утвори-
лися на теренах колишнього СРСР, українські вчені створили
Асоціацію політичних психологів України (1995).
Надзвичайно велике значення у процесах становлення та
розвитку політології мало заснування журналів “Політологічні
читання” (1992) і “Політична думка” (1993). Політична темати-
56