Його шлях — від прихильника культурно-національної авто-
номії у складі Російської федеративної республіки до ідеолога
відродження української державності.
Цікаві думки В. Винниченка щодо взаємозв’язку нації та
державності: “Нація без державності є покалічений людський
колективний організм. Через те так жагуче всі, так звані “не-
державні нації” прагнуть своєї держави...” На запитання про те,
що таке державність, він відповідав, що це устрій всього мате-
ріального і психічного буття цілого народу, його національності,
економіки, політики, культури [36].
Праве крило в українській політичній думці представляв
Дмитро Донцов (1883–1973), який вважав інтегральний націо-
налізм філософією виживання нації, поставленої на край мо-
гили.
Основна проблема для Д. Донцова — як перетворити націю
“свинопасів” у націю володарів своєї ж країни. Він вважав, що
цього можна досягти безкомпромісною боротьбою. А це мож-
ливо лише тоді, коли її провід очолить справжня національна
еліта.
Проте Д. Донцов не мав чіткого уявлення про соціально-еко-
номічний тип суспільства, яке мало б з’явитися після здобуття
незалежності. Його концепція не йде далі розуміння, що сус-
пільство має бути аграрним і спиратися на співпрацю між дер-
жавою, кооперативами та приватним капіталом. Політична сис-
тема цієї держави мала ґрунтуватися на владі однієї націона-
лістичної партії, на чолі якої повинні стояти випробувані
“борці” й “кращі люди”. На вершині піраміди влади — вождь з
необмеженою владою.
Концепцію українського державотворення розробив В’яче-
слав Липинський (1882–1931). Він обстоював ідею спадкового
гетьманства в Україні як гаранта державності української на-
ції. Водночас В. Липинський люто ненавидів “всіляких соція-
лістів”, які виступали проти цієї ідеї та її реалізатора П. Скоро-
падського, який у квітні 1918 р. проголосив себе гетьманом
усієї України і владу якого вони разом з російськими більшо-
виками повалили.
Розмірковуючи над шляхами та засобами досягнення собор-
ності України, В. Липинський писав не лише про боротьбу по-
54