вославні братства, які відкривали друкарні, школи, видавали
абетки, граматики та інші підручники, поширювали полемічні
твори.
Синтез традиціоналізму та новаторства було покладено в
основу відновленої української державності — збудованої за
часів Богдана Хмельницького козацько-гетьманської держави
(1648–1657).
Базою традиціоналізму був соціально-політичний устрій за-
порозьких козаків, які на рівноправній основі обирали собі раду
та отаманів. У виборах старшини козаки керувалися не писани-
ми законами, а “словесним правом і здоровим глуздом”.
Проте після обрання Б. Хмельницького гетьманом ця посада
поступово перетворюється на посаду глави держави. Адже прак-
тика політичного життя унеможливлювала регулярне переоб-
рання гетьмана, його річні звіти і т. ін. Тривала війна, яка вима-
гала твердої авторитарної влади.
Водночас козацька військова адміністрація перетворювалася
з регіональної на загальнодержавну, перебираючи на себе й по-
літико-адміністративні та судові функції [11; 204].
Нова державність спиралась і на релігійне, культурне відрод-
ження, яке відбувалося під проводом політичного, релігійного,
культурного діяча Петра Могили (1597–1647). Останній висту-
пав проти унії з католицькою церквою, але в політичних питан-
нях орієнтувався на угоду з Польщею, ставив завдання з удоско-
налення православ’я.
Відновлення української державності стало активним ката-
лізатором формування політичної свідомості та культури укра-
їнства, відродило заклики київської старовини й тим врятувало
українську націю [173].
Історія козацько-гетьманської держави завершується періо-
дом Руїни (1667–1687). У цей час Лівобережна Україна зменшу-
валась, як шагренева шкіра, після чергового договору між геть-
маном і московським царем. Вичерпало себе національно-релі-
гійне гасло, під яким було виборено українську державність.
Українська еліта дедалі більше переорієнтовується з респуб-
ліканських настроїв Козацької доби на московську політичну
парадигму самодержавства.
І все ж на початку XVIII ст. відбувся останній збройний ви-
ступ за збереження залишків української державності.
49