жаві “духовного проводу”. Друга — концепція князівського
єдиновладдя, що спиралася на великокнязівський централізм
(митрополити Іларіон і К. Смолятич).
Перший київський митрополит слов’янського походження
Іларіон (до нього митрополитів до Києва направляли з Візантії)
відомий насамперед своєю працею “Слово про закон і благодать”
(1049). У цьому творі автор намагався довести необґрунтова-
ність претензій Візантії на керівництво руською церквою, рішу-
че заявляючи, що князь Володимир здійснив хрещення Русі не
за вказівкою “другого Риму”, а за власною ініціативою.
Іларіон ґрунтовно досліджує проблему ролі закону та істини
в регулюванні поведінки людей. На його думку, установлений
Старим Завітом (Біблії) закон визначає зовнішню поведінку
людей, коли вони ще не досягли внутрішнього, духовного вдос-
коналення. Останнє досягається після того, як людина засвоїть
істину, що формулюється Новим Завітом. Лише пізнання істи-
ни, на переконання автора, надає людині свободу у виборі своєї
поведінки. Відтак шлях до вдосконалення людських відносин
полягає в заміні закону істиною.
У контексті цієї тези Іларіон вирішує ряд принципових про-
блем:
· стверджує принцип рівності всіх народів;
· обґрунтовує суверенітет влади на всій території руської
землі;
· висуває як найвищу мету держави ідею забезпечення інте-
ресів усіх підданих;
· виступає за забезпечення миру як умови збереження ці-
лісності держави.
Погодьтесь, ці ідеї не втратили актуальності й донині.
“Повість минулих літ”, що дійшла до нас у Лаврентіївському
та Іпатіївському списках (написана монахами Нестором і Силь-
вестром у 1113–1116 рр.), обстоює ідею забезпечення єдності
руських земель. Вона ідеалізує державний устрій, встановлений
київським князем Ярославом Мудрим, коли всі князі назива-
ються братами і підкоряються великому князю в Києві, засуджує
князівські усобиці та народні повстання.
Літопис стверджує, що рід київських князів сягає варязького
князя Рюрика, нібито запрошеного слов’янами з метою наведен-
ня порядку на їхніх землях. (Згадаймо історію запрошення за-
46