стан розвитку суспільства: відносини правителів і підданих, пев-
ним чином організовану політичну владу, закони і т. ін.
Та й політику взагалі як самостійну сферу суспільства впер-
ше виокремив саме він.
До речі, на відміну від легістів Н. Макіавеллі вважав, що на-
род має бути незалежним, сильним, міцним духом. Саме тоді, на
його думку, він здатний добре воювати. Тож твердження про
його “батьківство” щодо ідеології політичного цинізму навряд
чи є однозначним [137].
На думку Н. Макіавеллі, нова державність має пройти два
щаблі: монархічна, одноосібна диктатура та республіка. Він на-
дає перевагу республіці, але вважає, що монархія придатніша для
запровадження нових порядків, законів та інститутів.
Проте прославили Н. Макіавеллі не його погляди на поход-
ження та форми держави й навіть не те, що він перший викори-
став термін “держава” (від іт. stato) для визначення політично
організованого суспільства. Світову славу він здобув як той, хто
вперше поставив питання про співвідношення політики й мо-
ралі. Формула “мета виправдовує засоби” отримала назву макіа-
веллізму і стала символом аморальності.
Насамкінець варто відзначити заслуги Н. Макіавеллі, який
слідом за Арістотелем може вважатися одним із засновників
політичної науки.
Отже, Н. Макіавеллі:
· замінив схоластику раціоналізмом і реалізмом;
· сформував у сучасному розумінні базові поняття політич-
ної науки: держава, республіка, шляхи встановлення й збе-
реження політичної влади, вплив соціальних структур і
соціальних суперечностей на політику й форму держави,
психологічна природа владних відносин тощо;
· виступив проти феодальної роздробленості Італії та полі-
тики папського престолу;
· сформулював проблему поєднання високих цілей з немож-
ливістю їх досягнення без посягання на моральні принци-
пи і т. ін.
Завдяки цьому скромний державний чиновник, який не спро-
мігся на вражаючу політичну кар’єру, перетворився на видатно-
го дослідника політичної сфери суспільства.
41