Н. Макіавеллі був свідком бурхливої історії свого колорит-
ного міста.
Наприкінці XIV ст. у ньому встановлюється безконтрольна
влада купецького роду Медичі (синьйорія), яка змінюється рес-
публікою, що надавала перевагу середньому класу.
Керівником республіки стає домініканський монах Савонаро-
ла, який боротьбу із всевладдям Медичі поєднував із закликами
до аскетизму та покаяння напередодні страшного суду. Але хри-
стиянський фанатизм невдовзі згасає, Савонаролу 1498 р. спа-
люють як єретика, а у Флоренції встановлюється світська рес-
публіка.
Саме в цей час Н. Макіавеллі розпочинає карєру чиновни-
ка секретаря комісії Ради Десяти. Ця посада не була значною,
але давала змогу бути обізнаним у справах державного управ-
ління.
1512 р. була відновлена тиранія Медичі. Н. Макіавеллі потрап-
ляє до вязниці, його піддають тортурам, згодом звільняють і від-
правляють у заслання за межі міста. Там він пише праці, які зро-
били його знаменитим: Державець, Роздуми про першу декаду
Тіта Лівія, Історія Флоренції, Про військове мистецтво.
Н. Макіавеллі мріє про повернення до політичного життя,
надсилає свій шедевр Державець тодішньому правителю Фло-
ренції Лоренцо Медичі, але марно...
Держава для нього найвище породження людського розу-
му, яке має приборкувати егоїзм людини, уособлений у самозбе-
реженні й особистому інтересі, задля встановлення загального
порядку.
Прогресивний (на той час) характер методології Н. Макіа-
веллі, якого можна вважати одним із засновників суто світсь-
кої політичної теорії, полягав у твердженні, що в основу полі-
тичної поведінки покладено не християнську мораль, а вигоду
й силу.
Релігія для нього не є вищим знанням і авторитетом. Він
певний того, що релігія і бог були придумані мудрими людьми
для того, аби переконати народ у корисності встановленого уст-
рою. Важливо, як її використовують: для виховання рабської
покірності чи високих громадянських якостей [123].
На відміну від католицьких постулатів про державу та владу
як божественні інститути він розглядав державу як політичний
40