1.5. Світська політична думка
Відродження та Нового часу
Починаючи з XIV ст. в Італії та з XV ст. в інших країнах
Західної Європи відбуваються соціально-економічні зміни, що
знаменують початок нової історичної епохи — Відродження.
Європа заново відкриває для себе античну спадщину, починає
ставити під сумнів доцільність католицької монополії на душі
та пояснення світобудови, висуває концепції, що базуються на
природному характері людини, її земних потребах та інтере-
сах.
Зміцнюються й об’єднуються національні держави (Англія,
Франція, Іспанія) на засадах королівського абсолютизму. Свя-
щенна Римська імперія і папство втрачають надію на світове
панування. Зокрема, папський престол створює собі маленьку
державу (Ватикан), де має водночас і світську владу, яка захищає
папство від посягань королів.
Виникнення в надрах феодального суспільства бюргерства
(купців, банкірів, підприємців, ремісників) сприяло оформленню
його політичної парадигми. Її виразником став ректор Паризь-
кого університету Марсилій Майєрардіні, більш відомий під
прізвиськом Падуанський (1275–1343), який у праці “Захисник
миру” (1324 р.) захищав сміливу на той час тезу, що джерелом
влади є народ. Але, звичайно, не весь народ, а лише “найкраща”
його частина. Одним із перших він чітко розмежував законо-
давчу та виконавчу гілки влади.
Марсилій Падуанський звинуватив церкву в усіх бідах, зазна-
чивши, що їх можна надалі уникнути, якщо вона опікувати-
меться виключно духовними справами і підкорятиметься світ-
ській владі.
На його думку, закони, як і держава, мають бути вищими за
монарха та уряд. Виконання законів є обов’язковим не лише
для народу, а й для тих, хто пише ці закони [62].
Загалом систему ідей мислителів Відродження щодо держа-
ви, суспільства й особистості можна визначити як громадянську
концепцію політики.
Одним із видатних представників цієї концепції є Нікколо
Макіавеллі (1469–1527), уродженець Флоренції — одного з най-
більш багатих і культурних міст Італії [123].
39