простих людей. Це, до речі, було однією з передумов значного
поширення ісламу серед завойованих арабами народів, які спо-
чатку бачили в ісламістах визволителів.
Араби перетягували на свій бік місцеву еліту, залишаючи їй
багатства та привілеї, водночас жорстоко знищуючи непокірних
і незговірливих.
Учення пророка викладене в Корані (буквально читання,
декламація), який є зібранням проповідей Мухаммеда меккан-
ського і мединського періодів, та Сунні, що є зібранням текстів
висловів (хадисів), приписуваних Мухаммедові.
Коран написаний, до речі, від першої особи. Але, за словами
пророка, він посланий йому через Святого Духа або через архан-
гела Гавриїла.
У священній книзі мусульман названо пять пророків: три зі
Старого Завіту Ной, якого Бог спас від потопу, Авраам пер-
ша людина, котра увірувала в єдиного Бога, Мойсей якому
були дані закони; один християнський Ісус і, зрештою, один
мусульманський Мухаммед.
Як і християнство, іслам проголошує принцип активного
втручання в земні справи. Йому не до вподоби вислів кесарю
кесареве, богу богове. Згідно з традицією, що йде від Мухам-
меда, який був і релігійним лідером, і головою державної влади,
іслам наполягає на єдиновладді в духовній і світській сферах.
Ісламська громада, за уявленнями віруючих, це теократія.
Влада належить Аллаху, але реалізується через його представ-
ника.
І Коран, і Сунна практично не мають норм, що регулюють по-
літичний устрій, здійснення влади, форми правління.
Терміна держава мусульманські джерела не знають. Там є
лише імамат (керівництво молитвою) та халіфат (наслідуван-
ня). Згодом їх почали використовувати для означення мусуль-
манської держави. Сформульована значно пізніше теорія халі-
фату зберегла принципи єдності влади духовної та світської в
одному інституті.
У VIIVIII ст. іслам надзвичайно швидко поширився від Пі-
ренеїв до Індії. Але завоювання величезних територій постави-
ло проблему єдності релігійної громади.
Першим лідером мусульман був сам пророк, який правив
недовго. Після його смерті (632) безпосереднє оточення пророка
35