Ідея тахісу полягає в єдності всіх громадян полісу, які по-
винні ставити інтереси громади вище за приватні інтереси. Ця
ідея гармонізувала поміркованість, мужність, мудрість і силу, що
разом узяті становили інтегральне поняття справедливості.
Ідея імперії включила в себе одновладність, впровадження
культу можновладця-автократа, який поєднував у своїй особі
законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. По суті, реаліза-
ція імперської ідеї сприяла уніфікації державного будівництва
з диференційованою податковою системою, утвердженням дер-
жавної мови і т. ін.
Політико-правова думка Риму розвивалася на базі інституту
сім’ї, а політичне життя відбувалося за законами, що охороня-
лися від монарха і громади й реалізовувалися під наглядом
монарха. Революційним щодо підходу до права був поділ права
у V ст. до н. е. на громадянське, державне й приватне (перша ко-
дифікація).
Республіканський Рим, ґрунтуючись на досягненнях гре-
цької політико-правової думки (за твердженням Дж. Шира
[237], навіть державна мова протягом 300 років була тут гре-
цькою!), розвинув інститут громадянства. Останнє можна було
отримати від народження або за заслуги перед державою. Цей
інститут постійно розширювався: спочатку громадянами були
лише вільні жителі Риму, потім його союзники, а ще пізніше —
вільні жителі провінцій. Громадяни мали право голосу, могли
домагатися всіх посад, апелювати до народу проти смертних ви-
років, безчесних покарань (розп’яття, різки, батіг), мали право на
власність і право брати шлюб.
Але згодом республіканська ідея згасає й поступається ім-
перській, коли Сенат перетворюється на дорадчий орган, а імпе-
ратор — на необмеженого правителя. Імперія розбудовується на
основі месіанської ідеї Риму і на зламі І ст. до н. е. міцно стає
на ноги.
Підсумовуючи цей період розвитку політико-правової думки,
слід зазначити, що обґрунтування абсолютної влади правителя
домінує не тільки в Римі, а й у Персії, Китаї та інших країнах і
скрізь базується на політичному міфі божественного походжен-
ня влади. Це дає підстави говорити про можливість існування
певного першоджерела, з яким були ознайомлені представники
тодішньої політичної еліти людства.
25