Отже, впізнаємо відому сучасну тезу: те, що вигідно громадя-
нину, вигідно й суспільству!
Проте Арістотелю більше до вподоби нагромадження багат-
ства завдяки створенню матеріальних цінностей, а не засобами
торгівлі та спекуляції. Його ідеал: власність — приватна, її пло-
ди — для загального блага. Цей ідеал був сприйнятий христи-
янством та ісламом і ... довів свою практичну неспроможність.
Платон у діалозі “Держава” надає перевагу рішенням царя-
філософа перед законами, вважаючи, що останні не можуть охо-
пити всі аспекти життя. Арістотель, навпаки, переконаний, що
завдяки своєму загальному характеру мають панувати саме за-
кони, оскільки вони вільні від пристрастей.
Право — це норми суспільного життя, що реалізуються пере-
дусім на основі їх застосування саме державою. Він виокремлює
природне право (яке скрізь визнане) і умовне право (закони та
угоди). Справедливі закони чи несправедливі — їх належить
виконувати.
Арістотеля небезпідставно називають ідеологом здорового
глузду середнього класу. Адже він вважав важливим показни-
ком справедливості відсутність крайніх суперечностей поміж
бідними та багатими, філософами та інтелектуальним загалом.
Людей середнього достатку він вважав найліпшими в полісі, ос-
кільки лише вони, мовляв, здатні зрозуміти загальне благо, не
схиляючись до крайнощів.
Громадянство, на його думку, не повинен мати той, хто через
відсутність достатку, дозвілля, освіти нездатний самостійно мис-
лити та ухвалювати рішення. Громадяни, за його концепцією, —
це ті, хто пише закони й судить. Жінки, до речі, робити цього не
повинні (у Платона вони мають громадянські права).
Арістотель розвиває й типологію форм правління (табл. 2).
Демократію Арістотель вважав нестійкою формою правління,
але все ж таки кращою за олігархію і навіть за аристократію.
Найкраща форма — ПОЛІТІЯ, “золота середина”, що поєднує
в собі позитивні риси олігархії та демократії. Для забезпечення
стабільності потрібне зміцнення середнього класу (про що так
багато й охоче нині говорять ідеологи центризму!).
При демократії панує абсолютизація рівності, при олігархії —
абсолютизація нерівності. Але все це призводить до зміни форм
держави через порушення справедливості.
23