Давньогрецького мислителя Аріс-
“ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД”
тотеля (384–322 рр. до н. е.) не без
АРІСТОТЕЛЯ. ЛІКЕЙ
підстав вважають засновником по-
літичної науки [15].
Попри те, що Арістотель протягом 20 років перебував — як
учень, а далі викладач — у платонівській Академії, в історію по-
літичної думки він увійшов не як послідовник Платона, а як
рівний йому філософ, який створив власну світоглядну систему.
Відомий він ще й як вихователь майбутнього великого завойов-
ника — імператора Александра Македонського, а також як за-
сновник власної школи — Лікею (тепер кажуть — ліцей).
На відміну від свого вчителя Платона Арістотель орієнтуєть-
ся не на ідеальні схеми, що ігнорують психологію людей, а на
досвід і раціональний аналіз. Він зробив політику предметом
емпіричного дослідження, проаналізувавши разом з учнями
150 конституцій держав і відповідних проектів.
Політичні погляди філософа найповніше висвітлено в його
працях “Політика”, “Афінська політія”, “Етика” та ін.
Політика, за Арістотелем, визначається як наука про вище
благо людини й держави, що охоплює економіку та етику (звід
традицій і правил).
Як і Платон, його талановитий учень не вийшов у своєму по-
літичному аналізі за межі полісу, характеризуючи решту видів
державної організації варварського світу як нижчий рівень, що
не досяг політичних висот.
Арістотель вважав, що людина є “твариною політичною”, а то-
му поліс — це суспільство, держава — “творіння природи”, про-
дукт природного розвитку.
Які ж характерні риси полісу?
Насамперед, це об’єднання людей, котрі мешкають на певній
території під владою одного уряду, який діє на базі єдиної кон-
ституції. Поліс — спільнота вільних і певною мірою рівних лю-
дей (окрім рабів). Він вищий за сім’ю та індивіда, а мета його
функціонування — благо громадян.
Арістотель критикує платонівський “комуністичний проект”.
Він переконаний, що приватна власність (у розумних межах)
відповідає природі людини, є стимулом до праці, виробництва та
збагачення.
22