кратії, яка не змогла виробити дієвих механізмів контролю за
діяльністю влади. Чого варте, скажімо, жеребкування під час
розподілу урядових посад або роздача грошей бідним, що поро-
джувало безвідповідальність і утриманство!
Крах політичної системи Еллади мав і позитивні аспекти.
Цей масштабний експеримент дав надзвичайно цінний емпірич-
ний матеріал для політичного аналізу, який здійснили грецькі
мислителі, насамперед Платон і Арістотель.
Отже, ознайомимося з політико-філософськими системами
цих мислителів докладніше.
Платон (427–347 рр. до н. е.) був
“КОМУНІЗМ” ПЛАТОНА.
афінянином. Після смерті свого
АКАДЕМІЯ
вчителя Сократа, якого “демо-
кратично” примусили випити от-
руту, покинув батьківщину і намагався переконати правителів
Сіракуз провести реформи в дусі своїх уявлень про ідеальну дер-
жаву.
У 387 р. до н. е. він купив невелику ділянку землі в афін-
ському передмісті, названому на честь грецького героя Академа,
і заснував там свою філософську школу — Академію, яку очо-
лював рівно 40 років. Академія проіснувала набагато більше —
аж до 529 р. н. е. (усього 916 років), коли була закрита за розпо-
рядженням візантійського імператора Юстиніана.
Платон небезпідставно вважається автором філософської
системи об’єктивного ідеалізму. Він одним із перших окреслив
предметне коло політики, створив картину ідеального суспіль-
ства, що знайшло відображення в його праці-діалогах “Держа-
ва”, “Політик”, “Закони” [162].
Платон — прихильник жорсткої соціальної ієрархії. На його
думку, все суспільство має поділятися на правителів (філософів),
воїнів і виробників (ремісників і землеробів).
Як і в індійських варнах, приналежність до станів визнача-
ється не особистими якостями, а походженням людей. Як виня-
ток, він “дозволяв” переходити з першого стану до другого, і нав-
паки. Але простолюдинам — зась, мовляв, це може призвести до
загибелі держави.
Отже, зводився нездоланний бар’єр перед “кухарками”, які не
повинні керувати суспільством.
19