лягає у відкиданні гуманності й справедливості в політиці за ра-
хунок абсолютизації інтересів держави. “Слабкий народ — силь-
на держава. Ослаблення народу — головне завдання держави”—
наріжний постулат легізму.
По суті, легізм — теоретична схема східної деспотії, самодос-
татньої державної інституції, що є сенсом і метою існування сус-
пільства.
Тим часом конфуціанство під впливом обставин змінювало-
ся й уже беззастережно не відмовлялося від законів і покарань.
Зрештою Сюнь Цзи (313–238 рр. до н. е.) доходить висновку,
що між легізмом і конфуціанством серйозних суперечностей
немає і ці вчення прекрасно доповнюють одне одного.
З IV ст. до н. е. у китайській державній практиці панує ле-
гізм. Проте на відміну від Індії з її кастовим поділом у Китаї
поділ здійснюється на тих, хто при владі, і тих, ким керують.
Але згодом політики реанімують конфуціанство, яке орга-
нічно вбере в себе основи легізму. Це виразний приклад вико-
ристання традицій для зміцнення нової держави.
І ще одне, трохи цинічне. Звід правил під назвою “Лі Цзи” з
відвертістю, характерною для стародавніх джерел, декларував:
для верхів — правила (“Лі”), для низів — покарання.
Вам це нічого не нагадує?
Насамкінець наведемо такий небуденний факт: з невелики-
ми перервами конфуціанство до 1949 р. лишалося в Китаї офі-
ційною ідеологією. Безприкладне довголіття! Чи не так?
1.2. Політична думка Стародавнього Заходу
У розвиток політичної думки Заходу найвизначніший вне-
сок зробила Стародавня Греція. Мислителі античної Еллади до-
сить швидко подолали шлях від міфу до теорії [18; 197].
Та це й не дивно, оскільки форми правління тут швидко змі-
нювалися: монархія — аристократизм — рабовласницька де-
мократія. Бурхливе й мінливе політичне життя сприяло розвит-
ку теоретичної думки та постійним пошукам досконалішої
політичної системи.
Для мислителів Сходу постановка цього питання виглядала
крамольною, оскільки вони виходили з раз і назавжди заведе-
ного устрою життя. І “крок вправо — крок вліво” від усталеної
17