У цій книзі наведено й методи політики та управління, ре-
тельно розроблено систему шпигунства, стеження й контролю.
Привертає увагу й етична основа політики — владу й багат-
ство треба зберігати та примножувати будь-якими засобами (зго-
дом цю саму тезу висуватиме європеєць Н. Макіавеллі).
Однак найвідомішим джерелом давньоіндійської політичної
думки є збірник “Закони Ману”, авторство якого приписують
міфологічному прабатьку людей Ману. Насправді ж цю книгу
писали, як стверджують експерти, починаючи з ІІ ст. до н. е. аж
до ІІ ст. н. е.
Писали до того ж вельми майстерно, оскільки майже два
тисячоліття “Закони Ману” проіснували як кодекс соціального
життя Стародавньої Індії. Там є все: і елементи цивільного та
кримінального права, і міркування щодо життя, шлюбу, правил
очищення, покаяння, прийняття їжі тощо.
Нас же цікавить насамперед політика. І тут починається най-
цікавіше. Політичний аналіз показує, що в тогочасній Індії пе-
ремогу здобув усе-таки брахманізм як влада (церковна над світ-
ською) і як провідна релігія (над єретичними вченнями).
Основні тези: влада й варни (касти) — від бога, цар — бо-
жественного походження, порядок, встановлений Брахмою, —
вічний.
Амінь!..
Перші дані про базові політичні міфи Стародав-
нього Китаю припадають на ІІ тисячоліття до
КИТАЙ
н. е. [79; 92].
У басейні річки Хуанхе правила династія Інь (Шан), яка от-
римала владу від своїх божественних предків. Засновником ди-
настії вважалося небо — Шанді. Але наприкінці ХІІ ст. до н. е.
і воно їй не допомогло. Вожді племені Чжоу (гуни) завоюва-
ли ці землі, встановивши свою династію, яка керувала аж до
ІІІ ст. до н. е.
Владу взяли, а як її утримати, коли місцевий люд перекона-
ний, що вона має бути від бога?
Отже, потрібно було обґрунтувати зміну династії.
Сказано — зроблено. Вихователь і радник другого царя ди-
настії Чен Вана — Чжоу Гун написав з цього приводу книгу
“Чжоу Лі”. У ній стверджується, що небо (бог) — господар сво-
14